Поради батькам: 

Щоб створити стан психологічного комфорту для розвитку дитини батькам необхідно:

– заохочувати ініціативу дитини;

– стимулювати бажання самостійно проявляти творчість;

– надавати право на вільний час, який можна витрачати на власний розсуд;

– давати змогу доводити розпочату справу до кінця і бачити кінцевий результат своєї діяльності;

– забезпечувати спокій удома, відмовлятися від критики, різких жестів, авторитарних дій, принизливих ,недоброзичливих висловлювань;

– відмовитися від надмірної опіки;

– постійно зміцнювати в дитині впевненість у собі , у власних силах;

– не перехвалювати дитину, але і не забувати заохочувати її, коли вона на це заслуговує. Пам’ятайте, що похвала так само, як і покарання, має бути співвіднесена з вчинком;

– не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Порівнюйте її з самою собою (тим, якою вона була вчора, і, можливо, буде завтра);

– не оберігайте дитину від повсякденних справ, не вирішуйте за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй не під силу. Нехай дитина виконує доступні їй завдання й одержує задоволення від зробленого;

– уникайте крайнощів: не можна дозволяти дитині робити усе, що їй заманеться, але не можна й усе забороняти, чітко вирішіть для себе, що можна і чого не можна, узгодьте це з усіма членами родини;

– не карайте дитину поспішно, не розібравшись, покарання має бути справедливим. Покарання діє, коли воно породжує каяття, а не образу, приниження, незадоволення через несправедливість;

– приділіть дитині досить уваги, нехай вона ніколи не почувається забутою. Нехай ваша дитина щохвилини відчуває, що ви любите, цінуєте й приймаєте її. Не соромтесь приголубити і пожаліти. Нехай вона бачить, що бажана і важлива для вас.

 

ПАМ’ЯТАЙТЕ:

– якщо дитину постійно критикують , вона вчиться ненавидіти;

– якщо дитину хвалять, вона вчиться бути вдячною;

– якщо дитину висміюють, вона стає замкнутою;

– якщо дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе;

– якщо дитина росте в докорах, вона житиме з постійним „комплексом провини”;

– якщо дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших;

– якщо дитина росте в чемності, вона вчиться бути справедливою;

– якщо дитина росте у безпеці, вона вчиться довіряти людям;

– якщо дитина росте у ворожнечі, вона вчиться бути агресивною;

– якщо дитина живе у розумінні та доброзичливості, вона вчиться знаходити любов у світі та бути ЩАСЛИВОЮ!

 

 

 

 

 

Поради викладачам:

  • «професійне вигорання» з'явився у психологічній літературі відносно недавно. Американсь­кий психіатр Х.Дж. Фрейденбергер ввів його у 1974 році для характеристики психіч­ного стану здорових людей, які інтенсивно спілкуються з клієнтами, пацієнтами, постійно перебувають в емоційно завантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги.

Найбільшому ризику виникнення синдрому «емоційного вигорання» схильні особи, які пред'являють непомірно високі вимоги до себе. У їхньому уявленні справжній фахівець - це зразок професійної невразливості і досконалості. Такі люди асоціюють свою працю з призначенням, місією, тому в них стирається грань між роботою і особистим життям. У ході досліджень було виділено ще три типи людей, яким знаходяться в «зоні ризику».

Перший тип - так званий "педантичний". Основні характеристики цього типу: сумлінність, зведена в абсолют; надмірна, хвороблива акуратність, прагнення в будь-якій справі домогтися зразкового порядку (нехай на шкоду собі). У людей першого типу часто бувають надмірно прив'язані до минулого; у них основні симптоми перевтоми - апатія, сонливість.

Другий тип - "демонстративний". Люди цього типу прагнуть бути першими у всьому, завжди бути на виду. Разом з тим їм властивий високий ступінь виснаження при виконанні непомітної, рутинної роботи. У людей другого типу перевтома виражається у надмірній дратівливості, гнівливості. На цьому тлі підвищується тиск, виникають проблеми з засипанням.

Третій тип - "емотивний". Представники цього типу нескінченно, протиприродньо чутливі і вразливі. Їх чуйність, схильність сприймати чужий біль як власний межує з патологією, з саморуйнуванням. У них бракує сил чинити опір будь-яким несприятливим обставинами. Люди третього типу при стресі страждають безсонням, у них можлива поява підвищеної тривожності.

Дослідники зазначають, що розвитку синдрому емоційного «вигорання», як правило, передує період підвищеної активності («аврал», робоча «запарка», «цейтнот»). У цей час людина практично повністю, як кажуть, «з головою» входить у роботу, яка поглинає її цілком.

Що робити, якщо ви помітили перші ознаки вигорання?

Перш за все, визнати, що вони є.

Ті, хто допомагає іншим людям, як правило, прагнуть заперечувати власні психологічні проблеми. Важко признатися самому собі: «я страждаю на професійне вигорання». Тим більше, що у важких життєвих ситуаціях включаються внутрішні неусвідомлювані механізми захисту. Серед них – раціоналізація, витіснення травматичних подій, «окаменіння» відчуттів і тіла.

Люди часто оцінюють ці прояви невірно – як ознаку власної «сили». Деякі захищаються від своїх власних важких станів і проблем за допомогою уходу в активність, вони прагнуть не думати про них і повністю віддають себе роботі, допомозі іншим людям. Допомога іншим дійсно на деякий час може принести полегшення. Проте тільки на деякий час. Адже надмірна активність шкідлива, якщо вона відволікає увагу від допомоги, якої потребуєте ви самі.

Пам'ятаєте: блокування своїх почуттів і активність, виражена понад міру, можуть уповільнити процес вашого відновлення.

По-перше, ваш стан може полегшити фізична та емоційна підтримка від інших людей. Не відмовляйтеся від неї. Обговоріть свою ситуацію з тими, хто, маючи подібний досвід, відчуває себе добре.

По-друге, в неробочий час вам потрібна самота. Для того, щоб справитися зі своїми відчуттями, вам необхідно знайти можливість побути одному, без сім'ї або близьких друзів.

Що потрібно та чого не потрібно робити при вигоранні?

  • НЕ приховуйте своїх відчуттів. Проявляйте ваші емоції і давайте можливість вашим друзям обговорювати їх разом з вами.
  • НЕ уникайте говорити про те, що трапилось. Використовуйте кожну можливість переглянути свій досвід наодинці з собою або разом з іншими.
  • НЕ дозволяйте вашому відчуттю утруднення зупиняти вас, коли інші надають вам шанс говорити або пропонують допомогу.
  • НЕ чекайте, що важкі стани, характерні для вигорання, пройдуть самі по собі.
  • Виділяйте достатньо часу для сну, відпочинку, роздумів.
  • Висловлюйте ваші бажання прямо, ясно і чесно, говоріть про них сім'ї, друзям і на роботі.
  • Намагайтесь зберегти нормальний розпорядок вашого життя, наскільки це можливо.

Що робити, якщо ви розумієте, що вигорання вже відбулося та досягло глибоких стадій?

  • необхідна спеціальна робота по відреагуванню травматичного досвіду і відродженню почуттів. Не намагайтесь провести цю роботу самі з собою – таку складну (та хворобливу) роботу можна виконати тільки разом з професійним психологом-консультантом.

Справжня мужність полягає в тому, щоб визнати що вам необхідна професійна допомога.

Спочатку йде важка робота, мета якої - «зняти панцир бездушності» та дозволити своїм відчуттям вийти назовні. Це не веде до втрати самоконтролю, але придушення цих відчуттів може призвести до неврозів та фізичних проблем. При цьому важлива спеціальна робота з руйнівними «отруйними» відчуттями (зокрема, гнів, образа). Результатом цієї підготовчої роботи стає «розчищення» внутрішнього простору, що вивільняє місце для приходу нових, відроджених почуттів.

Наступний етап професійної роботи – перегляд ваших життєвих міфів, цілей і цінностей, своїх уявлень та відношення до себе самого, іншим людям і до своєї роботи. Тут важливо прийняти і укріпити своє «Я», усвідомити цінність свого життя; прийняти відповідальність за своє життя і здоров'я і зайняти професійну позицію в роботі.

І лише після цього крок за кроком змінюються відносини з навколишніми людьми і способи взаємодії з ними. Відбувається освоєння по-новому своєї професійної ролі і інших своїх життєвих ролей та моделей поведінки. Чоловік знаходить упевненість в своїх силах. А значить - він вийшов з-під дії синдрому емоційного вигорання і готовий успішно жити і працювати.

 

 

 

Поради студентам:

 

Самооцінка: висока, низька чи середня?

Як відомо самооцінка буває завищеною, заниженою чи адекватною Саме остання сприяє нашому саморозвитку і є такою, що повинна стати метою кожного із нас. Завищена або занижена самооцінка ускладнюють процес індивідуального розвитку кожного. Формування самооцінки починається з народженням і продовжується протягом всього життя. Якою ж вона стане (адекватною чи ні), залежить від нашого виховання, соціального статусу, а особливо, від оцінок, які ми отримуємо від значимих для нас людей (батьків, чоловіка/жінки, друзів, керівника, тощо). Вплив нашої самооцінки напряму залежить від того, як сприймають нас інші. Наша самооцінка змінюється в той чи інший бік після того, коли ми бачимо, як саме нас сприймають оточуючі. Чим зрілішою стає людина, тим менший вплив на її самооцінку роблять зовнішні впливи.

Високий рівень самооцінки дуже важливий для кожного з нас, оскільки саме від нього залежать наші дії, рівень домагань, спектр потреб та бажань. З підвищенням самооцінки, підвищується і наша віддача та продуктивність у різних сферах життя. Людина з високою самооцінкою більш активна, впевнена у собі, робить більш обдумані вчинки, самостійна у власних судженням, не сприймає критику як «замах» на власну гідність. Такі люди часто – оптимісти, оскільки частіше добиваються свого. При підвищенні самооцінки варто пам’ятати про іншу крайність – агресивний нарцисизм, який є небажаним та негативним результатом неправильного особистого розвитку. Позитивним є свідоме підвищення самооцінки шляхом самовиховання та розвитку власної особистості.

Коли ж процес видозмінення самооцінки відбувається несвідомо, це призводить в основному до її зниження. Запитаєте чому? Оскільки в основному людина запам’ятовує інформацію негативного характеру, а позитивна сприймається як належне, це і призводить до знецінювання себе самого в своїх власних очах. Люди з низькою самооцінкою виглядають невпевненими у собі, розгубленими. Вони менш активні, часто підпадають під вплив інших. Низька самооцінка призводить до болісного сприймання критики, але і компліменти такі люди не вміють адекватно отримувати. Їх вони вважають несправжніми та неправдивими, що застосовуються для отримання вигоди.

Позитивним вважається наявність середньої самооцінки із загальною спрямованістю у бік підвищення.

Як підвищити самооцінку?

Для того аби підвищити низьку чи занижену самооцінку варто запам’ятати :

v перестаньте порівнювати себе з іншими,

v не будьте залежними від думок, дій чи почуттів інших людей,

v навчіться аналізувати ситуацію, що склалася, та робити відповідні висновки,

v припиніть сварити та повчати себе,

v цінуйте та звеличуйте у собі хороші сторони,

v звертайте увагу на власні достоїнства,

v прийміть у собі власні слабкі сторони, не мучте себе через їх наявність та неможливість змінити,

v відмовтесь від самоприниження у всіх його проявах,

v оберіть для себе чіткі цілі, досягнення яких на даний момент не є дуже важким. Згодом складність цілей підвищуйте,

v будьте впевненим у собі,

v приймайте всі привітання та компліменти словами «дякую», «спасибі»,

v не соромтесь висловлювати власну думку,

v не погоджуйтесь із людьми, подіями, ситуаціями, які принижують вашу гідність та примушують вас відчувати власну неповноцінність,

v використовуйте семінари, тренінги, книги, відео та аудіо записи для збагачення самосвідомості,

v намагайтеся спілкуватися і з позитивними, активними, гармонійними людьми, які готові вас підтримати,

v використовуйте афірмації, для підвищення самооцінки,

v сформулюйте список ваших позитивних рис (не менше 20-ти), запишіть їх та періодично перечитуйте,

v почніть більше віддавати іншим (власного часу, уваги, турботи, підтримки, допомоги),

v старайтеся займатись тим, що вам подобається,

v дійте, будьте активними у всьому,

v піклуйтеся про себе та полюбіть себе (кажіть собі компліменти, зробіть собі подарунок).

Коли ж, подібні вислови викликають у Вас глибоке неприйняття, і просто промовити їх для вас стає величезною проблемою – варто звернутися до спеціаліста. Кваліфікованих психолог допоможе вам розібратися у тому, що «лежить» в основі вашого несприйняття самого себе, власної нелюбові та антипатії.

Самооцінку не слід розглядати як потребу в повазі до себе. Насправді, вона є більш фундаментальним почуттям – почуттям любові до себе самого. Люди з високою самооцінкою здатні на глибоке співчуття до себе, навіть у ситуаціях невдачі. Маючи низьку самооцінку, людина бачить власну проблему там, де її немає.

І на останок, хочеться додати про ще один компонент самооцінки, без якого її укріплення, а особливо підвищення, просто неможливі. Мова йде про самоспівчуття, тобто прояв уважності, розуміння, терпимості до себе. Тільки зрозумівши та полюбивши себе, ми зможемо розуміти та любити інших.